В процесі укладення, виконання та припинення господарсько-правових договорів у транспортно-експедиторських компаній виникає необхідність захистити свої права та законні інтереси щодо викладення умов договорів у певній редакції або певного тлумачення їх змісту.

Одним із способів захисту інтересів експедиторів є звернення до суду та вирішення спору в судовому порядку.

Зокрема, відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Серед таких спорів можна виділити такі категорії справ:

1. Спори про врегулювання розбіжностей при укладенні договору.

Дана категорія спорів зумовлена нормами ч.ч. 5 та 7 ст. 181 Господарського кодексу України. Подібні спори виникають у тому випадку, якщо сторони бажають або зобов’язані укласти між собою господарський договір, але не можуть дійти згоди щодо окремих його умов.

Якщо сторони не зобов’язані укладати договір між собою, то звернення до суду у цьому випадку можливе лише за обопільною згодою. Якщо ж законодавством передбачено, що договір обов’язково має бути укладений, то відповідний позов до суду має подати сторона, що ініціювала договір, але отримала від контрагента протокол розбіжностей до нього і сторони не змогли узгодити ці розбіжності самостійно протягом двадцяти календарних днів.

Окремі моменти щодо подібних спорів та їх передумови вже висвітлювались у статті АМЕУ «Актуальні питання щодо укладення, зміни та розірвання господарських договорів».

2. Спори про тлумачення змісту договору.

Подібні спори засновані на нормі частини 2 статті 213 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Суди розглядають подібні справи, якщо у договорі наявні незрозумілі слова, поняття, терміни, які не дають змогу з’ясувати дійсні наміри сторін при підписанні договору (як приклад див. постанову ВГСУ від 26.04.2012 р. у справі № 3/245).

3. Спори про внесення змін до договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна договору у зв’язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Також право сторони на звернення до суду із позовом про зміну умов договору передбачене ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України.

4. Спори про визнання окремих умов договору недійсними.

Окремі умови договору можуть бути визнані недійсними судом у випадках, якщо вони суперечать чинному законодавству та в інших випадках недодержання при укладанні договору вимог, передбачених частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Право звернення до суду з позовом про визнання окремих умов господарського договору недійсними обумовлене нормами ст.ст. 215, 217 Цивільного кодексу України.



20 липня 2016 року Вищий господарський суд України розглянув справу, предметом якої було визнання недійсними окремих умов договору про надання послуг з підтримки та обслуговування ІСПС, якими передбачалось право Центру обробки даних (ТОВ «ППЛ 33-35») в односторонньому порядку без будь-яких обмежень і умов змінювати умови договору та передбачені договором тарифи на свої послуги.

22 липня офіційна позиція ДП «АМПУ» з цього приводу була розміщена у стрічці новин АМЕУ. Разом з цим, враховуючи, резонансність судової справи в галузі використання електронного документообігу в морських портах України між членом АМЕУ та Центром обробки даних, з метою підвищення ефективності захисту інтересів експедиторів, доводимо до відома членів Асоціації про результати розгляду даного спору.

Так, у 2015 році ТОВ «Інтер Транс Лоджістікс» було ініційовано судовий спір із ТОВ «ППЛ 33-35», за участю третьої особи ДП «АМПУ» щодо невідповідності окремих умов договору актам цивільного законодавства, порушення рівності сторін договору та фактичне примушування експедиторів до укладання господарського договору, враховуючи повідомлення Одеської філії ДП «АМПУ» про відмову від подальшого оформлення нарядів на відвантаження товарів з морського порту за відсутності відповідних договорів.

Даний спір розглядався господарським судом Одеської області (справа №916/4612/15), який 27.01.2016 року ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову. Підставами такого рішення суд першої інстанції назвав те, що договір було добровільно укладено сторонами на відповідних умовах. При цьому суд не прийняв до уваги доводів експедитора щодо обов’язковості укладення договору, посилаючись на лист ДП «АМПУ» щодо можливості альтернативного оформлення нарядів шляхом звернення до представника адміністрації морського порту.

Одеський апеляційний господарський суд, який переглядав рішення суду першої інстанції, у постанові від 10.03.2016 року залишив його без змін.

Вищий господарський суд України, що переглядав рішення Господарського суду Одеської області і Одеського апеляційного господарського суду на предмет дотримання судами норм матеріального і процесуального права, повного дослідження обставин справи тощо, своєю постановою від 20.07.2016 року залишив без задоволення касаційну скаргу на рішення судів першої та другої інстанції.

При цьому Вищий господарський суд України у вказаній постанові зазначив, що листи ДП «АМПУ» та його Одеської філії дійсно містили застереження про неприйняття нарядів на відвантаження товарів з морського порту у разі відсутності спірного договору, проте він не дійшов висновку про обов’язковість укладення договору на підставі цих листів.



Коротко слід зазначити, що відповідно до ст. 42 Конституції України держава має забезпечувати захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Звернення до суду – є одним із способів захисту порушеного права.

Позиція господарських судів, викладена у судових рішеннях трьох інстанцій свідчить про інше сприйняття органами судової влади принципів свободи, рівності сторін господарських правовідносин та захист прав суб’єктів господарювання від порушення таких прав.


Зазначений спір є прикладом спроби експедитора захистити свої законні інтереси в суді у спосіб оскарження дійсності окремих умов господарського договору. Результат даної справи дає можливості здійснити аналіз судової практики, покращити правові механізми судового захисту законних прав та інтересів експедиторів у взаємовідносинах із своїми контрагентами та приділити особливу увагу укладання господарських договорів із підприємствами, які володіють монопольним правом на надання певного виду послуг.

Кожна окрема судова справа передбачає власний предмет та підстави позову, своєрідні обставини справи та розглядатиметься судами самостійно, тож наявність рішення Вищого господарського суду України у справі №916/4612/15 не позбавляє компанію позивача обрати інші шляхи для захисту своїх порушених прав.

Кожний суб’єкт господарювання АМЕУ має право звернутися з самостійними позовними вимогами до суду, у випадку якщо умовами договору порушуються їх законні права та інтереси.



Судову практику за участю експедиторів членам АМЕУ варто враховувати при формуванні власних позицій щодо захисту своїх прав та законних інтересів в досудовому та судовому порядку. Враховуючи це, АМЕУ і надалі слідкуватиме за такою судовою практикою та інформуватиме Вас про її результати.
Прес-служба АМЕУ